Карпатській Україні – 79
Карпатська Україна – доленосна подія в житті кожного українця. Гордимося, що на нашій Срібній Богом даній нам землі не тільки народилася українська гуцульська республіка (1919), але й була створена справжня держава, Карпатська Україна, зі всіма необхідними державними атрибутами, що відіграло вагому роль в історії українського державотворчого процесу. «Красне поле» стукає в серця закарпатців…Туда, як до святині, щороку 15 березня їдуть делегації з усіх куточків нашої Батьківщини, поклонитися подвигу карпатських січовиків, що є переконливим аргументом на користь прагнення жити в суверенній самостійній соборній державі під прапором української національної ідеї.
У цей Великий День в Концівській ЗОШ І-ІІІ ступенів пройшло урочисте відзначення 79-ої річниці Карпатської України. Учасники свята виконали Гімн України, хвилиною мовчання пом’янули пам’ять загиблих героїв за Україну.
Відряджено почесну групу старшокласників для покладання квітів до пам’ятника Президенту Карпатської України в м. Ужгороді, Августину Волошину. В урочистій обстановці вшановано пам’ять нагородженого відзнакою Президента України, кавалера ордена «За заслуги перед Україною» доктора юриста, Миколи Михайловича Бандусяка – безпосереднього учасника тих героїчних подій у столиці Карпатської України, Хусті, посмертно удостоєного нагороди Народного Руху України за відданість та героїзм під час національно-патріотичних змагань за Україну. «Якби сучасні політики хоч трохи сягали його висоти, то незалежність і суверенітет нашої держави була би під надійним захистом»...
Всі його помисли, кожен подих його чистої душі належав ідеї творення української держави. Перед смертю Микола Михайлович просив нагадувати всім свідомим українцям, що мало отримати незалежність, її необхідно відстояти і зберегти…
Багато синів і дочок гордих нескорених Карпат ставали в ряди борців за незалежність, зазнавали переслідування і каторжних мук від тоталітарного режиму. Про мученицьку «Хресну дорогу довжиною в 25 років» політв’язня сталінських таборів, жителя села Росішки Рахівського району, Івана Васильовича Мирона учасники свята довідалися з розповіді «про вуйка», Ярослави Іванівни Рендер: Іван Васильович у свій поважний Богом дарований вік, «…знає напам’ять чимало Шевченківських рядків,… деякий час вчителював у Чорній Тисі, відмовився служити в рядах Радянської Армії, пішов у підпілля, бо доля України для нього, як і для його соратників УПА була дорожчою за життя. Після 25 років ув’язнення його випустили на волю 22 травня1976 року…
Коли в 1991 році Україна здобула незалежність, Мирон І.В. всі свої зусилля спрямував на відродження греко-католицької церкви в рідному селі. Служив дяком у Кобилецькій Поляні, не озлобився, любить всіх людей…».
«Історія вчить, що певні події, а також вчинки окремих людей можуть переважити і наступ багаточисленної армії та вдихнути нове життя в національну ідею».
|